Спогади з першого курінного табору 'Ти у мене 41-й' 1999 рік

Було це на початку липня, сонячного і хвилюючого 1999 року, коли після довгих очікувань та готувань ми мали вирушати на наш (для більшості це був перший) курінний табір, який мабуть навіки увійшов в нашу пам’ять. Отже усі формальності були виконані, і я не встиг очуняти, як батьки вже підводили мене до кас приміського вокзалу, на якому збирались учасники і провід курінного табору. Тут були люди доволі близькі мені (одногуртківці) і ті котрих я бачив вперше.

Тож батьки передали мене під пильну опіку нашого виховника Опира Тараса, і з цього моменту в нас розпочався курінний табір, нас порахували, купили квитки, і повели до потяга в який ми успішно запакувались. Потяг рушив, я сів поряд друзів, і в цей момент мене неначе прикувало поглядом до особи котру я бачив вперше, це був приємної зовнішності, дужий і в одно час таємничий старшо пластун, на голові в нього був капелюх з якого виринало пір’я якогось, мабуть ним жеж злапаного орла, пластовий однострій, до цього часу я ще ніколи не бачив пластових шортів і гетр, з яких неначе калина похилила свої червоні грона, повисали котасики, я настільки захопився розгляданням однострою, що не міг відвести очей. В цей момент я захотів стати таким як він, і робити все щоб бути похожим на нього. Згодом я дізнався, що це наш комендант і з’язковий – Володя Жмурко.

Машеніст оголосив нашу зупинку „станція Сколе”, і ми ринули з потяга неначе горобці на пшеницю, це була перша наша серйозна пригода (не беручи до уваги СВ). З Сколе ми помандрували через гірські масиви і десь орієнтовно за годину від села Кам’янка розташували наш табір. Подальші наші декілька дій були вже нам знайомими, а це було, розставлення шатер, побудова щогли, брами, кухні, і що найбільше нас замучило так це транспортування харчів від машини до табору (випав дощ, утворилась величезна купа болота і машина не могла проїхати), десь між цим і відбулось наше відкриття, якого ми всі з нетерпінням чекали, в часі коли зачитували наказ ми почули таку річ, яка нас відразу зацікавила, як стійка, про яку ми дуже багато чули але ще не ніколи не куштували, і вже хотілось по швидше тієї ночі, щоб на власній „шкурі” відчути і „поласувати”, що ж це таке.

Ось і прийшла вона, темна, холодна і присипаюча ніч, яку ми так довго чикали, і з часом про яку ми хотіли б забути, особливо коли падав дощ і дуже хотілось спати. Незважаючи на це ми відчували почуття відповідальності за безпеку наших братів по духу, і з гордістю достоювали стійку.

Під час одного з стійкування зі мною і моїм товаришем з яким ми „відбували службу” трапилась весела пригода (хоча в той момент мені не дуже хотілось сміятися), орієнтовно в 3:00 ми почули, що хтось наближається до нашого табору, перед стійкою нам прочитали гутірку, що потрібно робити в різних ситуаціях, і в якому випадку піднімати алярм. Отже ми побачили двох старших хлопців, які щось вигукували, і аж коли вони підійшли поблище то почули, що вони шукають гітару, з початку ми дуже на лякались, але зрозумівши що це пластуни ми трішки заспокоїлись і почали вимагати, щоб ті представились, а не то будемо піднімати алярм, перед табором тато мені купив дуже потужний ліхтарик яким я дуже тішився, оскільки було дуже темно, а в братів наших старших не було нічого, що могло б виробляти світло і нам треба було дізнатись хто ж це є, ми почали на них світити, між табором і кухнею була стежка біля якої був обрив метрів 2, вони почали наближатись до нас і ми вже хотіли піднімати алярм, але в цей момент юнак який був активнішим і з наплічником „Ярмак” випадково звалився в цей обрив, він з хвилину лежав не порушно і ми подумали, що він скрутив собі шию, бо летів дуже “гарно”, ми дуже на лякались. В цей жеш час вийшов наш провід заспокоїв нас, і розібрався з тими хлопаками, на щастя з ним було все нормально.

Під час цього табору мені дуже сподобалась система точкуваня, було декілька стрічок різного коляру, які надавались за активність, братерство.

Програма була дуже насичена, настільки насичена, що ми не мали часу щоб по байдикувати, нас поділили по гуртках і кожного 3-го дня ми мали ватру, а так по вечорах мали гурткові вогники з виховником. На одну з ватер нам потрібно було підготувати представлення табору, і гуртка, наш гурток називався „БК” розшифровувати не буду, ми цілісінький день готували представлення, складали пісні сценарій і таке всяке, і ось коли вже все було готово ми розпочали, до речі пісня яку ми склали в цей час допомогла нам отримати гран-прі на “День Пластуна”, усім надзвичайно сподобалось, описувати сценарію не буду, бо ще не зрозумієте.

Також мені запамяталась мандрівка до могил СС, що на горі Ключ, ми дуже довго йшли і на кінець то прийшли. На вершині здійнявся шаленний вітер, і нас ледь не зносило, ми помолились і комендант розказав нам декілька цікавих речей про гору, про ті важкі часи, і таке всяке, спустившись трішки нижче сіли обідати і хотіли заварити чай, але навіть там був настільки сильний вітер, що всі наші спроби розпалити багаття були марними, мусіли обходитись холодною водою та канапками. Інструктори настільки цікаво читали гутірки, що ми сиділи з розплющеними писками, і самі гутірки, викликали в нас велике зацікавлення, адже те, що ми чули під час сходин в домівці, тут могли спробувати і реалізувати. Мабуть таки на цьому таборі мене захопили своїми обіймами гутірка з піонірки, табірництва та самозарадництва, які в подальшому я старався чим краще виконувати і дізнаватись щось нове.

Ще один цікавий для мене момент, який мені чомусь запамятався, так це коли я розмовляв з нашим інструктором і бунчужним Опиром Тарасом, до нас підійшов юнак як розташував своє радіо на нашу чЕстоту і слідкував за нашою розмовою, мабуть що Тарас ділився чимось аж дуже, ну добре, так от Тарас зупинився розповідати, уважно-пильного глянув на нього і сказав, що тут є місце тільки 6 –ти парам очей то притому, що нас було двоє і йому тут не слід нічого стояти (про третю двійку очей, він мав на увазі свої окуляри). Не знаю чому але це мені запам’яталось, може через те що я там почув.

Проаналізувавши 10 таборів на яких був, я дійшов висновку, що цей таки курінний був найкращий, жоден з наступних таборів не налічував такої кількості цікавих інструкторів, атмосфери яка панувала, і ще дуже багато, що ти відчуваєш але не можеш пояснити і описати.